Україна ухвалила сучасний закон про трансплантацію

Український закон 1999 року «Про трансплантацію органів і тканин» був прогресивним для свого часу, але поступово став основним блокером галузі. Він вимагав письмової прижиттєвої згоди від донора і окремої згоди родичів на конкретний орган у присутності консиліуму — практично нездійсненні умови. У результаті десятиліттями в Україні робили <100 пересадок на рік, з них більшість — від родинних донорів. Тисячі пацієнтів виїжджали оперуватись у Білорусь, Туреччину, Індію за $80-200 тис на пересадку нирки чи печінки.

17 травня 2018-го Верховна Рада ухвалила Закон 2427-VIII «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» — пакет реформ. Закон запрацював у 2020-му після пілотів. Ключові зміни:

• Презумпція незгоди з можливістю прижиттєвого письмового погодження: дорослий може заявити готовність бути донором у разі смерті — у Дії, в декларації з сімейним лікарем, чи нотаріально.
• Єдина державна інформаційна система трансплантації (ЄДІСТ) — реєстр донорів, реципієнтів і черг, чесне розподілення органів за медичними критеріями.
• Державне фінансування через НСЗУ — пацієнт не платить, бюджет компенсує лікарні.
• Окремий Український центр трансплант-координації як орган координації процесу.

За даними МОЗ, кількість пересадок зросла з ~40 на рік (2018) до 640+ у 2023, з них понад третина — від посмертних донорів. Сертифіковано 60+ закладів. Зараз пересаджують нирки, печінку, серце, легені, кістковий мозок. У 2023-му Інститут серця Тодурова у столиці провів першу в Україні пересадку серця від посмертного донора.

Війна не зупинила трансплантологію — навпаки: реанімаційні бригади, попри артобстріли, рятують донорські органи; пересадки серця і легенів роблять у воєнний час.