У 2018-му Україна перейшла від радянської бюджетної моделі до страхового принципу: гроші ходять за пацієнтом через Національну службу здоров'я (НСЗУ). Кожен громадянин підписав декларацію із сімейним лікарем — до 2024-го їх понад 33 мільйони.
До 2018-го українська медицина працювала за радянською бюджетною моделлю: лікарня отримувала кошти за ліжко-місця і штатні одиниці незалежно від того, скільки пацієнтів обслужила. Лікар був «прикріплений» до району, пацієнт — до «своєї» поліклініки. Системно існувала практика неофіційних «подяк»: за безкоштовною формою стояла плата готівкою.
У 2017-му Верховна Рада ухвалила Закон 2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення». Реформу очолила Уляна Супрун — в.о. міністра охорони здоров’я. Створили Національну службу здоров’я (НСЗУ) — єдиного національного «страхового» закупівельника послуг.
З квітня 2018 запрацював перший етап: первинна медицина. Кожен пацієнт сам підписує декларацію із сімейним лікарем, педіатром або терапевтом на свій вибір — у будь-якій клініці, державній чи приватній. НСЗУ платить лікарю фіксовану суму за кожного приписаного пацієнта (близько 700 грн на рік за дорослого, більше за дітей і літніх). До листопада 2024-го декларацію підписало 33+ мільйони українців.
З квітня 2020 запустили вторинну і третинну допомогу через Програму медичних гарантій: НСЗУ оплачує лікарням «пакети» — окремо за пологи, інсульт, операції, онкологію. У 2024-му НСЗУ покриває 1 700+ пакетів послуг. Хоча реформа далека від ідеалу — конфлікти з лікарнями, недофінансування, безкоштовний формально перелік не завжди безкоштовний — це найбільша зміна української медицини за пострадянську історію.
«Гроші мусять ходити за пацієнтом, а не лікарня — за бюджетом», — формула Супрун стала маркером всієї реформи.
Надішли постійне посилання на цей факт.