У шкільному підручнику з біології 90-х і нульових родовід людини виглядав просто: австралопітеки → Homo erectus → Homo neanderthalensis (у Європі) → Homo sapiens (ми). Ішло натяком, що 50 тисяч років тому ми і неандертальці зустрілись, неандертальці програли і зникли.
У липні 2008-го російська експедиція в Денисівській печері на Алтаї (на території Росії, недалеко від кордону з Казахстаном) знайшла уламок фаланги пальця дитини. У 2010-му команда Сванте Пеабо в Інституті Макса Планка прочитала його ДНК — і побачила: це не неандерталець і не сапієнс. Це третій вид людей, що відколовся від спільного предка з неандертальцями приблизно 400 тисяч років тому. Його назвали денисівцем (Homo denisova або Denisovans).
З тих пір знайшли ще декілька денисівських решток: великий зуб (Алтай), щелепа (Тибет), а також зразки ДНК у відкладеннях печер без власне костей. Денисівців знаходили в Алтайських горах, Тибеті, на Філіппінах і в Лаосі. У Тибеті денисівська ДНК подарувала сучасним тибетцям ген EPAS1 — він допомагає виживати на висотах понад 4000 м, де низький кисень.
Сучасні люди (особливо в Океанії й Південно-Східній Азії) несуть 2–6% денисівських генів. Тобто наші предки не лише зустрілись із ними — а й мали з ними спільних дітей. У школі це не вчили нікого з нинішніх дорослих.
Сванте Пеабо за палеогенетику отримав Нобелівську премію 2022 року з медицини.
«За одною кісточкою — цілий зниклий народ, про який ми знали ноль років тому», — Девід Райх, генетик Гарварду.
Поділись фактом
Надішли постійне посилання на цей факт.