До кінця 90-х панував консенсус: після Великого вибуху Всесвіт розширюється, але через гравітаційне притягання маси його розширення мало б сповільнюватись. Питання було лише в тому, чи зрештою все стиснеться назад («Великий стиск»), чи розширюватиметься вічно з усе меншою швидкістю.
У 1998-му дві незалежні групи — High-Z Supernova Search Team під керівництвом Адама Рісса та Supernova Cosmology Project, очолюваний Солом Перлмуттером — представили дані спостережень за віддаленими наднoвими типу Ia. Ці зорі — «стандартні свічки»: їхня власна яскравість відома, тож за видимою яскравістю можна точно вирахувати відстань.
Виявилось, далекі наднові — тьмяніші, ніж мали б бути, якби Всесвіт уповільнювався. Єдине пояснення: розширення прискорюється. Нова сила, що це робить, отримала тимчасову назву темна енергія. За оцінками, вона становить близько 68% усього вмісту Всесвіту; темна матерія — ще 27%; усі зорі, планети, гази й люди — ледве 5%.
У 2011-му Рісс, Перлмуттер і Браян Шмідт отримали Нобелівську премію з фізики «за відкриття прискореного розширення Всесвіту». Що саме таке темна енергія — й досі відкрита проблема космології: можливо, це космологічна стала Айнштайна (яку він колись назвав «найбільшою своєю помилкою»), можливо — нове поле або щось ще. Місії Euclid (запущена ESA в 2023-му) та Nancy Grace Roman Telescope (запуск у 2027-му) спеціально шукають відповідь на це питання.