У квітні 2026 року в Molecular Ecology вийшла стаття про вовків Чорнобильської зони відчуження. У їхній крові інший склад лейкоцитів, а в геномі є ділянки швидкого розходження, переважно в генах імунітету й відповіді на рак.
Якщо ти вчив біологію в Україні, Чорнобиль у підручнику означав катастрофу 26 квітня 1986 року, а зона відчуження подавалася як мертва територія. Після виселення людей там з’явилися вовки, рисі, ведмеді, і біологи вже кілька десятиліть вивчають, як тварини живуть на забрудненій землі.
28 квітня 2026 року в Molecular Ecology вийшла стаття Кари Лав, Шейна Кемпбелл-Стейтона та колег про сірих вовків Чорнобильської зони. За оцінкою авторів, вовків там приблизно у сім разів більше на одиницю площі, ніж у навколишніх заповідниках, хоча ніщо фізично не заважає їм розселятися. Аналіз ареалів і демографії показав, що таку щільність, імовірно, підтримують екологічні чинники, зокрема відсутність людей.
Дослідники проаналізували кров вовків із зони. В них змінений склад лейкоцитів, а в роботі генів метаболічні й імунні шляхи, зокрема відповідь на пошкодження ДНК. Скани відбору знайшли ділянки геному, що в цій популяції розходяться швидше, і багато з них лежать у генах імунітету та відповіді на рак.
Автори обережні: це сигнатури відбору, а не доказ адаптації. Вони припускають, що хронічне іонізувальне опромінення може бути постійним джерелом природного відбору навіть через сорок років після аварії.
Надішли постійне посилання на цей факт.