Місяць приливно «синхронізований» із Землею: він обертається навколо своєї осі за той самий час, що й навколо Землі. Через це до нас завжди повернутий один і той самий бік. Те, що з нашого вікна не видно, називається «зворотним» або «дальним» боком Місяця — і він кардинально інший. Більше кратерів, інша геологія, відсутні великі темні «моря» — застиглі лавові поля.
До 2024 року всі зразки місячного ґрунту, які людство привезло на Землю — 382 кг від місій Apollo та 326 г від радянських «Лун» — походили з «нашого» боку. Зворотний бік ніхто не відвідував, окрім кількох орбітальних апаратів та китайської місії Чан’е-4, що в січні 2019-го вперше посадила там апарат (без повернення на Землю).
3 травня 2024 року Китайське національне космічне управління (CNSA) запустило місію Чан’е-6. 1 червня вона сіла в кратер Аполлон усередині гігантського басейну Південний полюс — Айткен (один із найбільших і найдавніших ударних кратерів у Сонячній системі). Через два дні набору проб і автоматичного буріння модуль стартував із Місяця, передав зразки на орбітальний апарат, який доставив їх на Землю 25 червня 2024 року — у Внутрішню Монголію.
Маса зразка — 1935 грам реголіту з глибини до 2 метрів. Перший аналіз показав: цей ґрунт суттєво відрізняється від Apollo-зразків — інші ізотопні співвідношення, інші мінерали, молодший вулканізм (близько 2,8 млрд років, тоді як Apollo привозив переважно 3+ млрд років).
Дослідники з 50 країн подали заявки на доступ до зразків. Перші публікації в Nature та Science з’явились наприкінці 2024-го.