Cassini — спільна місія NASA, ESA та італійського ASI — стартувала ще в жовтні 1997 року. До Сатурна вона летіла сім років, гравітаційно «розгойдуючись» через Венеру, Землю й Юпітер. У липні 2004-го зонд вийшов на орбіту Сатурна — і провів там тринадцять років. У підручнику з 90-х або початку 2000-х про Сатурн писали скупо: гігант із кільцями, кілька супутників. Cassini переписав цей розділ.
У січні 2005-го європейський апарат Huygens, що летів разом із Cassini, відділився та сів на поверхню супутника Титана — найбільшого супутника Сатурна. Це досі єдина посадка на тіло у зовнішній Сонячній системі. Виявилось, на Титані є рідкі метанові річки й озера, дощі з вуглеводнів, погода. По суті — інша «земна» хімія, тільки замість води — метан.
Cassini ж тим часом досліджував інший супутник — крижаний Енцелад. У 2005–2006 зонд зафіксував гейзери, що б’ють із південного полюса. У 2014-му підтвердилось: під 30-кілометровим шаром криги розташовано глобальний рідкий океан, з якого через тріщини викидаються водяні пара і часточки. Зонд пролетів крізь ці шлейфи й виявив у них молекулярний водень — потенційний харч для гіпотетичних мікроорганізмів.
До 2017 року паливо Cassini закінчувалось. Щоб не ризикувати випадковим зіткненням із Енцеладом чи Титаном (де може бути життя), NASA свідомо вирішило знищити апарат. 15 вересня 2017 Cassini увійшов у атмосферу Сатурна на швидкості 113 000 км/год і згорів. Його останнім сигналом, що дійшов до Землі через 83 хвилини, інженери в JPL аплодували стоячи.