23 червня 2016-го 51,9% виборців у Британії проголосували за вихід з ЄС. З 1 січня 2021-го Британія вийшла з єдиного ринку і митного союзу. Її ВВП за п'ять років втратив близько 4% потенціалу проти сценарію без Brexit, за оцінкою Office for Budget Responsibility.
У підручниках європейської інтеграції 90-х і 2000-х рух був однонаправлений: країни вступають, не виходять. Стаття 50 Лісабонського договору, що описує процедуру виходу з ЄС, з’явилась тільки в 2009-му і вважалась радше теоретичною. Британія була нетиповим членом — поза єврозоною, поза Шенгеном, з власною знижкою у внесок (rebate Тетчер 1984-го) — але повноправним.
Прем’єр Девід Кемерон у січні 2013-го пообіцяв референдум про членство, щоб втримати євроскептичне крило консерваторів. Перемігши вибори 2015-го, він провів його 23 червня 2016-го. Питання: «Should the United Kingdom remain a member of the European Union or leave the European Union?». Явка — 72,2%. Результат: 51,9% за Leave, 48,1% за Remain. Лондон, Шотландія і Північна Ірландія голосували за Remain; англійська провінція й Уельс — за Leave.
29 березня 2017-го Британія офіційно подала нотифікацію за статтею 50. Переговори тривали більше трьох років через парламентські провали угод Терези Мей. 31 січня 2020-го Британія формально вийшла з ЄС за угодою про вихід (Withdrawal Agreement), увійшовши в перехідний період до кінця 2020-го. 24 грудня 2020-го підписали EU-UK Trade and Cooperation Agreement — угоду про торгівлю без квот і тарифів, але з повним відновленням митного оформлення, перевірок, окремих стандартів.
З 1 січня 2021-го Британія — третя країна для ЄС: вантажі їдуть з декларацією, працівники — з візами, послуги (особливо фінансові) обмежені. Office for Budget Responsibility оцінює довгострокову втрату ВВП Британії в близько 4% проти контрфактичного сценарію членства; обсяг товарного експорту до ЄС у 2022-му був на 15% нижчий за тренд. Лондон зберіг роль фінансового центру, але частина клірингу деривативів і обігу акцій єврономінованих компаній перейшла в Амстердам, Париж, Дублін.
Brexit змінив і ЄС — після нього інтеграція уповільнилась, але не повернула жодну країну. Стаття 50 з академічної екзотики стала прецедентом. У 2022-му Британія перепідписала окремі угоди (CPTPP — приєднання у 2024-му), у 2024-му нова лейбористська влада почала переговори про закріплення стандартів з ЄС, але повернення в єдиний ринок не обговорюється.
Надішли постійне посилання на цей факт.