У березні 1989-го Тім Бернерс-Лі написав у CERN пропозицію про систему гіпертекстових документів. У 1991-му стартував перший вебсайт, а 30 квітня 1993-го CERN зробив технологію WWW всесвітньо вільною — без ліцензій і відрахувань.
У 1980-х Інтернет (як набір протоколів TCP/IP) уже існував, але обмін документами між людьми залишався хаотичним: пошта, FTP, gopher, локальні BBS. Якщо хтось у CERN хотів показати колезі статтю — її надсилали як файл, конвертували, втрачали форматування, не могли зробити взаємних посилань.
12 березня 1989-го британський фізик Тім Бернерс-Лі написав внутрішню пропозицію «Information Management: A Proposal» — систему гіпертекстових документів, які лежать на серверах і пов’язані посиланнями. Шеф наклав резолюцію «нечітко, але цікаво». Бернерс-Лі та Робер Кальо прототипували далі на робочій станції NeXTcube; у грудні 1990-го запрацював перший браузер-редактор WorldWideWeb, а 6 серпня 1991-го з’явився перший публічний вебсайт info.cern.ch.
Ключове рішення сталось не в коді, а в юридичному відділі. 30 квітня 1993-го CERN випустив документ, яким передавав WWW-технології у суспільне надбання — без ліцензій, без royalty, для всіх. Це дозволило за 18 місяців з’явитися браузеру Mosaic, потім Netscape, а вже до 1995-го кількість сайтів зросла з 130 до 23 500.
Веб і сьогодні — той самий стек: HTTP, URL, HTML. Те, що ми звемо «інтернетом» у щоденному побуті (пошук, банкінг, соцмережі, відеодзвінки), технічно — застосунки поверх протоколу, написаного у Швейцарії за обідом.
«Якщо я й маю чим пишатись, то це тим, що ми не пробували на цьому заробити», — Тім Бернерс-Лі про рішення CERN зробити веб публічним.
Надішли постійне посилання на цей факт.