У 2019 році Україна ухвалила закон про забезпечення функціонування української мови як державної. Після десятиліть пострадянської двомовної інерції держава закріпила правила для освіти, публічних послуг, медіа й органів влади.
У 1990-х українська мова формально вже була державною, але в багатьох сферах публічного життя діяла пострадянська інерція: російська домінувала в медіа, бізнесі, міському сервісі, популярній культурі. Для багатьох школярів це створювало парадокс: мова Конституції й підручника не завжди була мовою вулиці, кінотеатру чи магазину.
25 квітня 2019 року Верховна Рада ухвалила закон № 2704-VIII «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Він визначив правила використання української в органах влади, освіті, культурі, сфері обслуговування, медіа, рекламі, охороні здоров’я та інших публічних сферах.
Закон не регулює приватне спілкування і не забороняє людям говорити між собою будь-якою мовою. Його логіка інша: якщо громадянин звертається до держави або отримує публічну послугу в Україні, українська має бути гарантованою мовою за замовчуванням.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року мовне питання стало ще виразніше пов’язаним із безпекою, культурною автономією і деколонізацією. Але закон 2019 року важливий саме тим, що сформував інституційну рамку ще до цієї фази війни.
Для випускника 90-х українська часто була «мовою уроку». Для випускника 2020-х вона дедалі більше стає мовою сервісу, медіа, суду, армії й міста.
Надішли постійне посилання на цей факт.