У шкільній історії культуру часто зводили до літератури, архітектури й «видатних діячів». Їжа, домашні ритуали, сімейні рецепти й локальні варіації здавались чимось побутовим, а не історичним. Але нематеріальна спадщина працює саме так: вона живе в повторюваних практиках, які передаються між поколіннями.
1 липня 2022 року культуру приготування українського борщу внесли до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує термінової охорони. Україна просила розглянути номінацію як невідкладну через загрози, спричинені російсько-українською війною і повномасштабним вторгненням.
ЮНЕСКО описує український борщ не як один «правильний рецепт», а як практику: спосіб готування, родинну передачу, святкові й повсякденні контексти, локальні варіації, гостинність. Саме тому це не гастрономічна суперечка, а питання культурної тяглості.
Для України рішення 2022 року стало частиною ширшого процесу: культурні практики, які довго здавались «само собою зрозумілими», отримують міжнародну мову охорони. В умовах війни це ще й спосіб показати: знищення культури починається не лише з музеїв, а й із повсякденних звичаїв.
Борщ у цій історії — не тарілка супу. Це доказ, що культура живе на кухні так само, як у книжці чи музеї.