Україна подала заявку на вступ до ГАТТ ще 30 листопада 1993 року — це був майже один з перших великих кроків самостійної зовнішньоекономічної політики. Робоча група сформувалась 17 грудня 1993-го; з 1995-го після створення СОТ Україна перейшла в стандартний процес приєднання. Перший меморандум про зовнішньоторговельний режим Україна подала в 1994-му.
Переговори тривали 14 років. Україна вела двосторонні переговори з 49 країнами-членами про ринковий доступ для товарів і 40 країнами — про послуги. У внутрішньому законодавстві треба було ухвалити понад 50 законів і нормативних актів — від митного кодексу до санітарно-фітосанітарних норм, від антидемпінгового регулювання до правил державних закупівель.
5 лютого 2008-го у штаб-квартирі СОТ у Женеві підписали Протокол про вступ України. 10 квітня 2008-го Верховна Рада ратифікувала його Законом № 250-VI. 16 травня 2008-го через 30 днів після ратифікації Україна стала 152-м членом СОТ.
Україна зобов’язалась тримати середній зв’язаний імпортний тариф на промислові товари на рівні близько 5%, на сільгосптовари — близько 11%. Без СОТ ці ставки могли б змінюватись щороку рішенням Кабміну; з СОТ це формальне зобов’язання, яке можна оскаржити в Dispute Settlement.
Україна пройшла кілька великих торгових суперечок у СОТ: проти російських обмежень на українську молочну і кондитерську продукцію (з 2014-го), проти Молдови щодо спирту, проти ряду країн ЄС щодо насіння соняшника. У 2014-2015 роках, коли Росія розірвала СНД-зону вільної торгівлі та запровадила ембарго, інструменти СОТ і паралельно DCFTA з ЄС стали ключовими в перерозподілі експорту: за 10 років частка ЄС в українському експорті зросла з 27% до близько 60%.
«Вступ у СОТ — це наш найбільший інтеграційний успіх з часів незалежності», — Богдан Данилишин, тодішній міністр економіки, у травні 2008-го.