До початку 1990-х глобальної кліматичної політики не існувало. Окремі країни регулювали забруднення на національному рівні, Монреальський протокол 1987-го прецедентно довів, що міжнародна координація можлива, але стосувався лише озонового шару. Питання парникових газів — CO₂, метан, закис азоту — залишалось без рамок. У 1988-му Всесвітня метеорологічна організація і UN Environment Programme створили Міжурядову групу з питань зміни клімату (IPCC) — наукову раду ООН. У 1990-му перший звіт IPCC AR1 чітко заявив: глобальна температура зростає, антропогенні викиди CO₂ з ~280 ppm у доіндустріальний період до 350+ ppm — головна причина.
3–14 червня 1992-го у Ріо-де-Жанейро відбулася Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку (Earth Summit) — наймасштабніша зустріч міжнародної спільноти на той момент. Брали участь 172 країни, включно зі 108 на рівні голів держав і урядів. На саміті відкрили для підписання три ключові документи: Декларацію Ріо про навколишнє середовище і розвиток (27 принципів сталого розвитку), Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату (UNFCCC) і Конвенцію про біорізноманіття. Україна підписала всі три документи в перші дні саміту.
UNFCCC заклала фундаментальні принципи: (1) запобігти небезпечному втручанню людини в кліматичну систему; (2) принцип «спільна, але диференційована відповідальність» — розвинуті країни мають скорочувати викиди швидше, оскільки історично вони викинули більше; (3) формат щорічних Conference of the Parties (COP). Вступила в силу 21 березня 1994-го. На сьогодні ратифікована 198 країнами — практично всіма державами світу.
Найвідоміші результати UNFCCC — Кіотський протокол (1997, COP-3 у Кіото), що зобов’язав індустріально розвинуті країни скоротити викиди на 5,2% від рівня 1990 року, і Паризька угода (2015, COP-21), що замінила Кіото мобільнішою системою національно визначених внесків (NDC). Без рамок 1992-го жодна з цих угод не могла б існувати. Структура і термінологія сучасної кліматичної дипломатії — від «net zero» до «loss and damage» — побудована на UNFCCC.
«Ми, делегати 172 країн, заявляємо: розвиток ХХІ століття мусить бути сталим, або не буде взагалі. Земля не має другого шансу», — Джил Карловські, Генсекретар Ріо-92.