У 2015 році Україна ухвалила закон про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років. Документи ЧК-НКВД-КГБ стали відкритими для дослідників, родин репресованих і суспільства.
У радянській і ранній пострадянській школі багато тем ХХ століття існували в тумані: Великий терор, депортації, агентурні справи, переслідування дисидентів, механіка роботи ЧК-НКВД-КГБ. Частина документів була засекречена, частина — фізично недоступна, а частина описувалась мовою самих репресивних органів.
9 квітня 2015 року Верховна Рада ухвалила закон № 316-VIII «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років». Він встановив принцип відкритості цих архівів: кожен має право на доступ до документів, крім обмежень, прямо визначених законом.
Це змінило не лише роботу істориків. Родини отримали можливість шукати справи репресованих родичів, журналісти — перевіряти біографії публічних осіб, суспільство — бачити, як саме працювала система нагляду, доносів і покарання. Історія перестала бути лише переказом із підручника; вона стала масивом документів, які можна читати напряму.
Відкриття архівів не дає простих відповідей. Документи репресивних органів самі по собі створені системою насильства: вони містять брехню, примус, агентурні псевдоніми, перекручені свідчення. Але саме тому відкритість важлива — вона дозволяє перевіряти, зіставляти й повертати імена.
Для випускників до 2015-го радянські спецслужби часто були темою «десь у минулому». Після відкриття архівів це минуле отримало адреси, справи й підписи.
Надішли постійне посилання на цей факт.