6 січня 2019 року Вселенський патріархат надав Томос про автокефалію Православній церкві України. Для української церковної історії це означало міжнародно визнаний вихід із багатовікової залежності від московської церковної юрисдикції.
У шкільній історії України церковне питання часто закінчувалось на Київській Русі, Берестейській унії або підпорядкуванні Київської митрополії Москві у XVII столітті. Але для незалежної України це не лише давня тема: церковна юрисдикція стала частиною питання культурної й політичної суб’єктності.
15 грудня 2018 року в Києві відбувся Об’єднавчий собор, який створив Православну церкву України (ПЦУ) і обрав митрополита Епіфанія предстоятелем. 6 січня 2019 року Вселенський патріарх Варфоломій підписав і передав Томос про автокефалію Православній церкві України.
Автокефалія означає самоврядність церкви: право обирати власне керівництво й жити як окрема помісна церква в православному світі. У тексті Томосу прямо згадується історична Київська митрополія й багаторічне прохання України про церковне самоврядування.
Це не закрило всіх конфліктів. В Україні й далі існують різні православні юрисдикції, а релігійна тема лишається чутливою. Але після 2019 року в українських підручниках з’явився новий факт: незалежність держави отримала церковно-історичний вимір, який не зводиться до московської оптики.
Томос — це не лише документ про церкву. Це ще один рядок у довгій історії відновлення українських інституцій після імперської залежності.
Надішли постійне посилання на цей факт.