Шкільний курс економіки описує зростання через капітал, працю й технології, причому технології здебільшого виступають як щось, що береться ззовні. Звідки вони беруться і чому одні суспільства їх підхоплюють, а інші ні, там зазвичай не пояснюється.
13 жовтня 2025 року Шведська королівська академія наук оголосила лауреатів премії з економіки пам’яті Альфреда Нобеля: Джоела Мокіра, Філіпа Аґйона та Пітера Говітта. Формулювання премії: «за пояснення економічного зростання, що спирається на інновації». Мокір отримав половину, Аґйон і Говітт розділили другу половину.
Мокір, економічний історик, на історичних даних показав, за яких умов технологічний прогрес стає самопідтримуваним. Для цього суспільство має не лише знати, що працює, а й розуміти чому, бути відкритим до змін і сприймати нові ідеї. Аґйон і Говітт у 1992 році сформулювали математичну модель «творчого руйнування»: нова технологія приносить прибуток винахідникові й одночасно виштовхує з ринку старі продукти та фірми. Звідси випливає, що зростання залежить від правил гри. Захист старих гравців від конкуренції його гальмує, а відкриті ринки й сильні інституції прискорюють.
Академія нагадала, що тривале зростання не гарантоване: для більшості людської історії нормою була стагнація. Тому питання, як підтримувати інновації й не блокувати їх захистом наявних інтересів, лишається практичним, зокрема для країн, що відбудовуються й наздоганяють.