1 лютого 2013-го Netflix випустив «House of Cards» — перший великий серіал власного виробництва, всі 13 епізодів першого сезону одразу. $100 млн бюджету за 2 сезони, 9 номінацій на «Еммі» в перший рік. Стрімінг переміг ефір.
До 2013-го телесеріали виходили за виробничою моделлю, яка не змінювалась з 1950-х. Один епізод на тиждень, прайм-тайм слот, обов’язкові рекламні паузи (для ефірного ТБ) або підписка на канал (для кабельного — HBO, Showtime). Студія писала пілот, мережа дивилась і вирішувала запускати чи ні; якщо запускала — замовляла 8–13 епізодів першого сезону, дивилась рейтинги, продовжувала або закривала. Глядач не мав контролю над ритмом — серіал диктував графік життя.
Netflix у 2007-му додав стрімінг до основного бізнесу DVD-прокату. До 2012-го контент був ліцензованим: фільми і серіали інших студій. Команда під керівництвом Теда Сарандоса проаналізувала дані глядачів і помітила: ті, хто дивиться британський «House of Cards» 1990 року, активно дивляться режисера Девіда Фінчера і актора Кевіна Спейсі. Гіпотеза: якщо зробити серіал, що поєднає всі три інтереси — він знайде аудиторію. Netflix запропонував MRC (продакшн-компанії) $100 млн на два сезони наперед, без пілота — рекордну угоду для нового шоу.
Прем’єра 1 лютого 2013-го пішла за моделлю, що до того не існувала: всі 13 епізодів першого сезону — одночасно. Глядач сам вирішує, як швидко споживати контент. Перший сезон отримав 9 номінацій на «Еммі», виграв 3 — перший випадок, коли стримінг-шоу обігнало ефірне ТБ за престижними нагородами. Поняття binge-watching (перегляд кількох епізодів поспіль) пішло у мейнстрим; журналісти писали про «нову епоху телебачення».
За наступне десятиліття Netflix перетворився на найбільшого виробника відеоконтенту в світі: понад 1500 годин нового контенту на рік (2024), 280 млн платних підписників. HBO Max (Warner), Disney+, Apple TV+, Amazon Prime Video — усі великі студії запустили власні стримінги, бо ліцензувати контент Netflix став економічно невигідно. Кабельне ТБ США втратило понад 30 млн підписників (2015–2023); концепція «дивитись о 21:00 четверга» для більшості американців до 35 років уже не існує. Український ринок повторив траєкторію: Megogo, Київстар-ТБ, OLL.TV — стрімінг тут переважив супутник раніше через нижчий рівень кабельного покриття.
«Ми не хотіли, щоб глядач дивився, коли йому скаже мережа. Ми хотіли, щоб дивився, коли захоче сам», — Тед Сарандос в інтерв’ю New York Times.
Надішли постійне посилання на цей факт.