З 1996-го (момент введення гривні) і до 2014-го НБУ тримав курс гривні в де-факто фіксованому або керованому режимі: 5 грн/$ наприкінці 90-х, 5,05 після кризи 1998-го, 8 грн/$ після кризи 2008-го. Це створювало ілюзію стабільності в спокійні роки і глибокі девальваційні стрибки під час криз — інструмент центробанку був по суті тільки один: інтервенції з резервів.
Після Революції Гідності, окупації Криму та початку війни на Донбасі резерви НБУ за кілька місяців зимою 2014-го впали з $20 до $8 мільярдів. Тримати фіксований курс стало неможливо. 6 лютого 2014-го НБУ скасував офіційний коридор і перейшов до плаваючого курсу. Уже за рік курс пройшов: 8 → 12 → 25 → 33 (пік початку 2015-го) і стабілізувався близько **27 грн/$** у 2015-2016 роках.
Паралельно з 2015 року НБУ під керівництвом Валерії Гонтаревої офіційно перейшов до режиму інфляційного таргетування. Згідно з документом монетарної політики, мета — інфляція 5% ± 1 в.п. у середньостроковій перспективі. Основний інструмент — облікова ставка; FX-інтервенції — для згладжування коливань, не для тримання рівня.
Реформа пройшла на тлі програми МВФ. У квітні 2014-го Україна отримала Stand-By Arrangement на $17 млрд, у березні 2015-го — програму EFF на $17,5 млрд. У вересні 2015-го Україна реструктуризувала єврооблігаційний борг ($14,4 млрд) із приватними кредиторами під керівництвом Франкліна Темплтона: 20% списання номіналу + новий інструмент GDP-warrant з виплатами при швидкому рості ВВП.
Інфляція пройшла шок: пік 48,7% у березні 2015-го, поступово знизилась до 9-13% у 2017-2018, і вийшла на однозначні значення (4-9%) у 2019-2021. Після 24 лютого 2022-го НБУ тимчасово зафіксував курс на рівні 29,2549 грн/$ як шоковий захід; з 3 жовтня 2023-го — повернувся до керованої гнучкості. Поточний режим залишається плаваючим з активною роллю облікової ставки і прозорою комунікацією рішень монетарного комітету.
«Плаваючий курс — це не побажання, це ринкова реальність, в якій Україна нарешті почала жити чесно», — Валерія Гонтарева, голова НБУ, у промові 2015 року.