Класична вакцина — це послаблений, мертвий або фрагментований патоген, що знайомить імунну систему з ворогом. Технологія відома з кінця XVIII століття (Дженнер, віспа). У школі 90-х і нульових про мРНК-вакцини не писали — вони існували лише як експериментальна ідея в кількох лабораторіях.
Принцип: замість того, щоб вводити вірус або його білок, вакцина містить матричну РНК — інструкцію, за якою власні клітини людини на короткий час виробляють фрагмент вірусного білка. Імунна система навчається на цьому фрагменті — а РНК через кілька днів повністю розпадається. Технологія потенційно швидша й дешевша за класичну.
Ключову проблему — те, що зовнішня мРНК викликала шалену запальну реакцію — у 2005-му розв’язали угорсько-американська біохімічка Каталін Карико і американський імунолог Дрю Вайссман. Вони виявили, що заміна одного нуклеотиду — уридину на псевдоуридин — робить мРНК «непомітною» для імунних сенсорів. Десятиліттями ця робота не отримувала ні фінансування, ні визнання.
Коли в січні 2020-го з’явилась геномна послідовність SARS-CoV-2, фірми Pfizer/BioNTech і Moderna створили перші робочі вакцини за 11 місяців — швидкість, безпрецедентна для біомедицини. До серпня 2024 року в світі застосували понад 13 мільярдів доз. Згідно з оцінками The Lancet, тільки за перший рік вакцинації від COVID запобігли 14–20 мільйонам смертей.
У жовтні 2023-го Карико і Вайссман отримали Нобелівську премію з медицини. Зараз мРНК-платформу досліджують для вакцин проти ВІЛ, грипу, малярії, раку (Moderna клінічно тестує персоналізовану мРНК-вакцину проти меланоми).
«Ідея, від якої всі відмахувались, врятувала мільйони життів за один рік», — Нобелівський комітет.