16 вересня 1987 року 24 країни підписали Монреальський протокол про припинення виробництва речовин, що руйнують озоновий шар (CFC, фреони). Єдина угода ООН, ратифікована всіма 198 країнами; до 2024-го озонова діра над Антарктидою вдвічі менша за пік 2006-го.
У середині 1970-х американські хіміки Маріо Моліна і Френк Шервуд Роуленд опублікували в Nature (1974) гіпотезу: хлорфторвуглеці (CFC), які масово використовуються в холодильниках, кондиціонерах і аерозольних балончиках, у стратосфері під дією ультрафіолету розпадаються на хлор, що руйнує молекули озону. Кожен атом хлору потенційно знищує до 100 000 молекул O₃. Промисловість (DuPont та інші) спочатку заперечувала, фінансувала альтернативні дослідження. Але в травні 1985-го Joseph Farman, дослідник British Antarctic Survey, опублікував у Nature дані станції Halley: щорічно у вересні-жовтні над Антарктидою утворюється «діра» в озоновому шарі — зона, де концентрація O₃ впала на 30–50% за 10 років.
Реакція світу була несподівано швидкою. У вересні 1987-го у Монреалі 24 країни підписали Протокол: до 1999-го скоротити виробництво 5 ключових CFC на 50%. Поправки 1990 (Лондон) і 1992 (Копенгаген) посилили мету до повного припинення. Поправка 2016 (Кігалі) додала HFC — ефективні замінники CFC, але потужні парникові гази. Сьогодні Монреальський протокол — єдина угода ООН, ратифікована всіма 198 державами-членами.
Результат: за 35 років глобальне виробництво CFC впало на 99%. NASA Ozone Watch регулярно публікує дані: у 2006-му пікова площа озонової діри над Антарктидою сягала 29.6 млн км², у 2023-му — 16.4 млн км². Доповідь 2022 року Всесвітньої метеорологічної організації прогнозує повне відновлення озонового шару над середніми широтами до 2040-го, над Арктикою до 2045-го, над Антарктидою — до 2066-го. Це історія успіху, яку часто називають як приклад: «коли наука каже, що загроза реальна, і політики слухають, біосфера відновлюється».
Окрема цінність протоколу — кліматичний бонус. CFC і HCFC потужні парникові гази (потенціал глобального потепління до 10 000 разів вищий за CO₂). Дослідження 2007 року в PNAS показало: без Монреальського протоколу до 2010-го кліматичне навантаження від CFC дорівнювало б ~5 разів більше, ніж від усіх скорочень CO₂ за Кіотським протоколом. Тобто хімічна угода 1987-го виявилась найефективнішою кліматичною угодою в історії — побічно. Україна ратифікувала протокол у 1986-му ще як УРСР, продовжує виконувати зобов’язання як незалежна держава.
«Монреальський протокол — єдина історія успіху на рівні всієї планети. Якщо ми зробили це з озоновим шаром, ми можемо зробити це з кліматом», — Кофі Аннан, Генсек ООН (2003).
Надішли постійне посилання на цей факт.