Екологія · 1997

Кіотський протокол — перші зобов'язання щодо CO₂

11 грудня 1997 року на COP-3 у Кіото 84 країни підписали протокол: розвинуті держави зобов'язалися скоротити викиди парникових газів у 2008–2012 роках на 5,2% від рівня 1990-го. Перший міжнародний документ із юридично зобов'язальними цілями щодо CO₂.

Регіон
Світ
Вплив
Середній
Було
Після UNFCCC 1992-го рамки існували, але цілі — ні. Розвинуті країни погодились лише «прагнути» стабілізувати викиди до 2000-го; це не виконав ніхто. До 1997-го кліматичні переговори потребували кількісних, юридично обов'язкових цілей зі штрафами за невиконання.
Стало
Протокол вступив у силу в лютому 2005-го після ратифікації Росією. ЄС-15 у середньому виконав мету (-7%); Канада не виконала і вийшла; США підписали, але не ратифікували. У 2012-му в Досі продовжили до 2020-го. Замінений Паризькою угодою (2015), яка прийняла гнучкіший формат NDC.

Рамкова конвенція ООН про зміну клімату 1992-го заклала принципи, але не встановила цифр. Розвинуті країни «прагнули» стабілізувати викиди парникових газів на рівні 1990-го до 2000-го, але це формулювання не мало юридичної сили. До середини 1990-х стало очевидно: жодна з розвинутих країн не виконує добровільних цілей; США з 1990 по 1996-й збільшили викиди на 8%. Без обов’язкових цифр UNFCCC ризикувала стати декларативною. На COP-3 (Третя Конференція Сторін UNFCCC) у Кіото 1–11 грудня 1997-го делегації 161 країни вели нелегкі переговори.

Підсумковий протокол містив три головні елементи: (1) розвинуті країни (Annex I) зобов’язалися скоротити сукупні викиди шести парникових газів (CO₂, CH₄, N₂O, HFC, PFC, SF₆) у середньому на 5,2% від рівня 1990 року протягом 2008–2012 років (перший період зобов’язань); (2) кожна країна мала індивідуальну мету (ЄС-15: -8%, США: -7%, Японія: -6%, Україна і Росія: 0% — стабілізація); (3) було впроваджено три «гнучкі механізми»: торгівля квотами, спільне впровадження проєктів і Clean Development Mechanism (інвестиції в чисті проєкти у країнах, що розвиваються, в обмін на кредити викидів).

Шлях до вступу в силу був важким. Протокол потребував ратифікації принаймні 55 країн, які сукупно представляли 55% викидів Annex I — це означало, що або США, або Росія мала ратифікувати. США підписали в 1998-му, але Сенат у резолюції Бьорда-Гейгеля 1997-го (голосування 95–0) проти ратифікації будь-якого договору, що не включає зобов’язань для Китаю та Індії. Адміністрація Буша 2001-го офіційно вийшла. Росія ратифікувала в листопаді 2004-го (історичний для російської дипломатії крок), і протокол вступив у силу 16 лютого 2005-го.

Ефективність обговорюється. ЄС-15 у середньому виконав мету і скоротив викиди на 7% (Велика Британія: -23%, Німеччина: -20%, Польща: -32% — за рахунок деіндустріалізації після 1990-го). Україна без особливих зусиль виконала «нульову» мету: викиди впали на 53% від рівня 1990-го через крах радянської важкої промисловості. Канада не виконала (-3% замість -6%) і вийшла з протоколу 2011-го. Глобально викиди CO₂ за 1990–2012 виросли на 50% — переважно через Китай, Індію та інші країни поза Annex I, які не мали зобов’язань. Кіото-2 (2012–2020) з Дохійською поправкою прийняли, але вона не вступила в силу через брак ратифікацій. Паризька угода 2015-го замінила цей формат.

«Кіото був першим договором з зубами. Він не вирішив проблему — але він довів, що навіть найскладніша глобальна угода може бути реалізована, якщо політична воля є», — звіт UNEP 2017.

#клімат #ООН #Кіото #CO₂ #протокол

Поділись фактом

Надішли постійне посилання на цей факт.

Telegram X / Twitter Facebook
До 1997