У радянських підручниках український визвольний рух ХХ століття описувався мовою таврування: «буржуазні націоналісти», «бандити», «пособники». У перші десятиліття незалежності оцінки змінювались повільно й нерівномірно: у різних регіонах, підручниках і політичних циклах одна й та сама тема звучала по-різному.
9 квітня 2015 року Україна ухвалила закон № 314-VIII «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті». Він визнав учасниками боротьби за незалежність низку організацій і формацій: від Української Центральної Ради й Армії УНР до ОУН, УПА, Української Гельсінської групи та інших.
У 2018 році окремим законом до соціального захисту ветеранів додали учасників збройної боротьби за незалежність України у ХХ столітті, зокрема в лавах УПА та збройних підрозділів ОУН. Це не скасовує складності історії й потреби говорити про суперечливі сторінки, але змінює державну рамку: йдеться не про радянський ярлик, а про боротьбу за відновлення української державності.
Для шкільної історії це одна з найчутливіших змін. Учень 1990-х міг чути одночасно радянські кліше від старших і нові українські інтерпретації в класі. Учень після 2015-го бачить тему вже в іншій юридичній і меморіальній рамці.
Закон не пише історію замість істориків. Але він змінює мову державної пам’яті: від криміналізації до визнання боротьби за незалежність.