1 січня 2002-го 12 країн ЄС одночасно ввели євро в готівковий обіг — банкноти й монети замість франків, марок, лір, песет. До червня 2002-го національні валюти повністю вийшли з обігу. Сьогодні зоною євро користуються 20 країн і близько 350 мільйонів людей.
У підручниках географії 90-х кожна країна ЄС мала власну валюту: німецька марка, французький франк, італійська ліра, іспанська песета, португальське ескудо, грецька драхма. Турист, який їхав з Гамбурга в Рим, тричі змінював гроші. Бізнес платив за хеджування курсів. Це довго вважалось нормальною ціною суверенітету.
Базу для єдиної валюти заклав Маастрихтський договір 1992 року — він вимагав від кандидатів виконати критерії конвергенції (інфляція, борг, дефіцит). 1 січня 1999-го євро народилось як безготівкова валюта — банки і фірми вже могли вести рахунки в євро, але люди ще тримали в кишенях марки й ліри.
Перехід на готівку відбувся 1 січня 2002-го. Одночасно в 12 країнах (Австрія, Бельгія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія) у банкоматах з’явились однакові банкноти 5-500 євро. До 28 лютого 2002-го у більшості країн обидві валюти ходили паралельно; до 30 червня 2002-го національні валюти повністю вийшли з обігу.
Зона євро поступово розширювалась: Словенія (2007), Кіпр і Мальта (2008), Словаччина (2009), Естонія (2011), Латвія (2014), Литва (2015), Хорватія (2023). На 2024-й у зоні євро 20 країн і близько 350 мільйонів людей. Євро став другою резервною валютою світу після долара (близько 20% офіційних резервів) і пройшов через серйозну боргову кризу 2010-2012, яку розрулила політика ЄЦБ під лозунгом Маріо Драгі «whatever it takes».
Надішли постійне посилання на цей факт.