У шкільному атласі 90-х на півдні Африки, між ПАР і Мозамбіком, була маленька гірська країна — Королівство Свазіленд (Kingdom of Swaziland). Тогочасні підручники з географії згадували її як одну з останніх абсолютних монархій світу, з населенням ~1,2 мільйона і столицею Мбабане.
Назва «Свазіленд» була європеїзованою формою — складеною британцями XIX століття. У місцевій мові свазі країна завжди звалась «eSwatini» — «Земля свазі». Про неї Свазі знали з дитинства, але в міжнародному обігу вживалась колоніальна форма.
19 квітня 2018 року, на 50-річчя незалежності країни (від Британії, 1968 р.), король Мсваті III оголосив на офіційній церемонії: «Більше ми не Свазіленд. Ми — Королівство Есватіні». Зміна офіційно вступила в силу того ж дня.
Аргументи короля:
- Деколонізація мови: повернення до власної африканської назви. Аналогічно тому, як Родезія стала Зімбабве (1980), Верхня Вольта — Буркіна-Фасо (1984), Беч — Беніном (1975).
- Уникнення плутанини зі Швейцарією: «Свазіленд» і «Swiss Land» (англомовно) звучать подібно — на конференціях траплялись «свайські делегати» і «свазілендські делегати».
ООН зареєструвала зміну офіційно того ж року. ICAO, ISO, поштові служби, географічні видавництва — всі оновили реєстри. На політичних мапах, виданих з 2019 року, південна частина Африки виглядає по-іншому — там тепер «Eswatini» замість «Swaziland».
Дрібний для світової економіки факт, але виразний приклад деколонізації як процесу: повернення до власних назв замість тих, що залишились від колишніх колонізаторів.
Це не була «нова країна» — кордони, населення, уряд, валюта (лілангені) лишились такими ж. Помінялась лише форма, в якій країна себе представляє світу.