У радянських підручниках кримські татари найчастіше були невидимими або згадувались через сталінські звинувачення, якими виправдовували депортацію 1944 року. Повернення кримських татар до Криму наприкінці 1980-х і в 1990-х роках довго не мало достатньо сильної правової рамки.
1 липня 2021 року Україна ухвалила закон № 1616-IX «Про корінні народи України». Він визначив корінний народ як автохтонну етнічну спільноту, що сформувалась на території України, має власну мову й культуру, традиційні інститути та не має власної держави за межами України.
Закон прямо назвав корінними народами України, сформованими на території Кримського півострова, кримських татар, караїмів і кримчаків. Це важливо не лише символічно: документ закріплює права на культурну, мовну, освітню й представницьку самобутність у логіці Декларації ООН про права корінних народів.
Після російської окупації Криму з 2014 року ця тема стала ще гострішою. Російська влада переслідує кримськотатарські інституції й активістів, а Україна через закон 2021 року закріпила протилежний принцип: кримські татари — не «нацменшина на півострові», а корінний народ України.
Крим у підручнику — це не лише географія й війна. Це ще й історія народу, який пережив депортацію, повернення й нову окупацію.