У підручниках з географії 90-х і нульових Крим зображувався як Автономна Республіка Крим у складі України — з адмінцентром у Сімферополі, головним курортом Ялтою, Чорноморським флотом у Севастополі (за договорами оренди до 2017, потім до 2042 за «Харківськими угодами» 2010 року). Це була стабільна частина політичної мапи Європи.
20 лютого 2014 року, ще до завершення Революції Гідності в Києві, російські збройні сили в формі без розпізнавальних знаків («зелені чоловічки») почали захоплювати ключові об’єкти Криму — будівлю Верховної Ради АРК, парламент, аеропорти. До 27 лютого вони контролювали все стратегічне. 16 березня під військовою окупацією провели псевдореферендум — без міжнародних спостерігачів, з порушенням як української, так і кримсько-татарської правової процедури. 18 березня Росія оголосила «приєднання» Криму.
27 березня 2014 року Генасамблея ООН прийняла резолюцію 68/262 — 100 голосів «за», 11 «проти», 58 утрималось. Резолюція підтвердила територіальну цілісність України в її міжнародно визнаних кордонах і відкинула «референдум» як такий, що не має юридичної сили. Подібні резолюції й санкції приймали ЄС, США, Канада, Японія, Австралія та інші країни.
Паралельно з Кримом Росія розпалила збройний конфлікт на Сході України — у частинах Донецької й Луганської областей. Сформовані з російським військовим і фінансовим залученням «ЛНР» і «ДНР» вели війну проти ЗСУ з квітня 2014 року. До початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року війна на Сході забрала понад 14 000 життів за оцінками ООН.
Українська позиція (закріплена в Конституції, законах і документах НАТО, ЄС): Крим, Севастополь і тимчасово окуповані території Донбасу — невід’ємна частина України. Окупація не визнається. Дерусифікація і деокупація — стратегічна мета держави.
З 2014 року дорадянські назви, які містяться в російському геополітичному наративі (наприклад, «Новоросія», «Малоросія»), офіційно вилучені з українського наукового і освітнього вжитку.