До 1995-го у європейському футболі діяла подвійна тримаюча система. По-перше, клуб мав права на гравця і після завершення контракту — щоб піти в іншу команду, треба було сплатити трансферну суму, яку висував поточний клуб. По-друге, жорсткі квоти на іноземців: у єврокубках команда могла виставити максимум 3 «легіонерів» і 2 «асимільованих» (вихованців клубу з 5+ років), у багатьох національних чемпіонатах діяли подібні обмеження.
Бельгійський футболіст Жан-Марк Босман грав за RFC Liège. У 1990-му його контракт сплив, він хотів перейти у французький Dunkerque, але клуб виставив надто високу трансферну суму, і перехід зірвався. Босман залишився без роботи на 18 місяців і подав до суду на клуб, бельгійську федерацію і УЄФА. Справа дійшла до Європейського суду (Case C-415/93).
15 грудня 1995-го суд виніс рішення: обмеження на перехід гравців-громадян ЄС після завершення контракту суперечать статті 48 (нині 45) Договору про ЄС — праву на вільне пересування працівників. Заодно скасували квоти на громадян ЄС у складі команди в єврокубках і національних чемпіонатах ЄС. Усе, що стосувалось третіх країн, лишилось.
Наслідки були революційними. Топ-клуби почали підписувати попередні угоди з гравцями за пів року до завершення контракту і отримувати їх безкоштовно. Балансові цінності збільшились — зарплати топ-гравців виросли в 5-10 разів за наступні п’ять років. Англійська Прем’єр-ліга, іспанська Ла Ліга, італійська Серія А наповнилися гравцями з усього ЄС. До 2000-х виник окремий тип угод — «bosman free transfer».
ФІФА і УЄФА адаптувались: запровадили «солідарні платежі» клубам, які виховували гравця, і компенсації за виховання молодих футболістів. У 2003-му ввели систему трансферних вікон (літо і зима). Ліміти на легіонерів-громадян ЄС лишились скасовані, але УЄФА придумала правило «домашніх вихованців» (homegrown rule, 2006) для збереження ролі молоді з академій.
«Розумієш, я просто хотів грати у футбол», — Жан-Марк Босман у пізнішому інтерв’ю BBC. Сам Босман після 1995-го серйозної кар’єри не зробив — він став відомий саме рішенням, що носить його ім’я.