У шкільних підручниках з географії 70-х і 80-х Аральське море позначалось як одне з найбільших озер світу — 68 000 км², четверте за площею після Каспію, Верхнього і Вікторії. На його берегах процвітали рибальські міста — Муйнак (Узбекистан), Аральськ (Казахстан) — які постачали 13% радянського улову риби.
У підручниках 90-х і 2000-х про Аральське море почали писати з тривогою: море зменшується. Але масштаб ще не був повністю зрозумілий учням.
Причина — радянські плани 1960-х років. Водами головних річок, що живили море — Амудар’ї (з гір Памір) і Сирдар’ї (з Тянь-Шаню) — зрошували мільйони гектарів бавовняних полів в Узбекистані, Туркменистані, Казахстані. Канали (зокрема Каракумський канал, до 1300 км) забирали більшість стоку, не лишаючи воді шансу дійти до моря. До початку 1980-х Амудар’я в окремі роки взагалі не доходила до Аральського моря — повністю висихала в пустелі.
Хронологія втрати:
- 1960: 68 000 км², глибина до 69 м, рибальство процвітає
- 1989: море розкололось на дві частини — Малий Арал (на півночі) і Великий Арал (на півдні)
- 2000-і: Великий Арал розкололась на ще дві частини
- 2014: супутникові знімки NASA показують, що східна частина Великого Арала (одна з найбільших колишніх частин моря) повністю висохла — там тепер пустеля Аралкум
- 2024: збереглось лише близько 10% початкової площі. Більшість в Малому Аралі (Казахстан), де казахська влада після 2005 побудувала дамбу Кокарал — рятуючи цю частину
Наслідки:
- Кліматичні: пустельний регіон Центральної Азії став ще сухішим і спекотнішим. Літо +50 °C, зима до -40 °C — раніше море пом’якшувало.
- Здоров’я: солі і пестициди з висохлого дна піднімаються вітром і отруюють мільйонне населення. У регіоні — епідемії онкології, легеневих захворювань.
- Соціально-економічні: рибальські міста перетворились на «мертві». Старі судна стоять у пустелі — стали туристичною атракцією Муйнака, символом катастрофи.
Малий Арал у Казахстані частково відновлений — після побудови дамби Кокарал у 2005 році рівень води зріс, риба повернулась, рибальство працює. Але Великий Арал, що в Узбекистані, не буде відновлений. Узбекистан переключив зусилля на адаптацію: висаджує саксаул на висохлому дні, щоб закріпити сольові і пестицидні відкладення.
Це найбільша антропогенна екологічна катастрофа в історії озер світу. У школі 1991 року про це говорили як про ризик. У 2024 році це — здійснений факт на політичних і фізичних мапах.